"Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього". Так і ми лемки, котри зогнані з усіх куточків нашой рідной Лемківщини розселені у мальовничому краї Монастирищини.
За свої гроши створили чарівний музей-скарбничку наших дідів прадідів, в яким змогли спомнути, одродити, зберегти і примножити нашу незабутню культуру, звичаї, співучу мову і де наши діточки своїми ручками і миленькими оченятками мают нагоду притулитися до наших строїв, релігії і краси, котра привезена з далекого і рідного краю.
З повагом твердий лемко М. Тиханський директор «Музейного комплексу «Лемківського села»
Прекрасної осінньої пори при ласкавому сяйві сонечка на відкритій площі перед старезним приміщенням електровні радісно перешіптуються щирі і ласкаві лемкове, які збіглися з усіх куточків до України - Монастириська на відкриття Нашої святині - Лемківського музею.
Цей день 3 листопада 1996 р. надовго збережеться у пам’яті кожного лемківського патріота, бо за ініціативи о. Дуди і при підтримці ентузіастів лемківського духу М. Громосяка, М. Тиханського, М. Микитин, Ірини Квасняк, С. Гурей, О. Гойняка святково і величаво відкрив двері музей лемківської культури при товаристві «Лемківщина» під час головування М. Тиханського. Ця зустріч надовго закарбується в пам’яті наших людей, бо кожний хто жив духом відродження культури лемків, віддавав найдорожче, що могли привезти з далекого краю та зберегти для музею, а ми - молоде покоління - не маємо права забути радісні і щирі сльози наших батьків, які сяяли в цей день у промінні ласкавого осіннього сонця у нашим маленьким лемківським куточку, де все нагадує про нашу Лемківщину. Першим директором, який діяв на громадських засадах, було обрано М. Тиханського.
1 листопада 2005 року на базі експонатів, подарованих безплатно нашими дідами і батьками, з Монастириського народного лемківського музею утворено Установу Тернопільської обласної ради "Монастириський обласний комунальний музей лемківської культури і побуту".
16 вересня 2011 р. прийнято рішення сесії обласної ради реорганізувати установу Тернопільської обласної ради "Монастириський комунальний музей лемківської культури і побуту" і на її базі створити установу «Музейний комплекс «Лемківське село».
Директор установи є Тиханський Михайло Миколайович. Працівниками музею є Грабчак Валентина Миколаївна, о. м. Анатолій Дуда – Квасняк, Харик Людмила Миколаївна, Питлюк Марія Іванівна.
Музейний комплекс за своєю структурою – етнографічний, а також музей під відкритим небом. Його експозиція побудована за тематичним принципом і складається з 8 експозиційних залів і 6 будиночків. Тут представлена матеріальна і духовна культура Лемківщини. Це єдиний музей в Україні, в якому зосереджено найбільшу збірку пам’яток історії, мистецтва і побуту переселенців – лемків.
Починається експозиція з передпокою, де поміщені карта Лемківщини, грамоти, якими були нагороджені Монастириська організація Всеукраїнського товариства «Лемківщина» та Монастириський народний хор «Яворина», інформаційні стенди та макет лемківського обістя.
Лемки, незважаючи на природну ізоляцію, створили багату, самобутню духовну культуру, дбайливо ставились до своїх звичаїв, традицій. Велику роль в духовному житті наших предків відігравала церква, оскільки християнство в Західних Карпатах почало поширюватися задовго до офіційного хрещення Київської Русі у Х ст., в часи місіонерської діяльності слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія.
Експозиція, присвячена духовній культурі лемків, розміщена у двох залах.
У першому залі зібрано старовинні ікони ХІХ – ХХ століть, церковна вишивка, фотографії видатних діячів церкви, макети церков (автор Орест Гойняк), прихожани яких були переселені в м. Монастириська і Монастириський район.
В другому залі –по центру – виставлена скульптура Пресвятої Богородиці (гіпс), подарована сім’єю Ждиняків,
В ній експонуються старовинні молитовники, предмети культового призначення, макети мурованого дев’ятибанного храму святих апостолів Петра і Павла (1872р) села Криниці, фотографії лемківських храмів, картини сучасних художників.
Четвертий експозиційний зал – лемківська світлиця, парадна кімната лемківської хижі, призначена для прийому гостей.
Тут були кращі меблі: шафи, куфри, комоди, психи (дзеркало), креденц, дерев’яне різьблене ліжко, скрині з сімейними реліквіями. Стіни прикрашали ікони та вишивки.
У п’ятому залі зібрано предмети побуту лемків. На стінах – репродукції картин відомого лемківського художника Никифора (Епіфанія Дровняка) та авторські копії циклу гравюр «Лемківський іконостас» Василя Мадзеляна, присвячений історії та культурі лемків.
У шостому експозиційному залі виставлено традиційний лемківський одяг, взуття.
До середини ХІХ ст. лемки виготовляли одяг виключно з полотна (конічного, льняного) та сукна домашнього виробу. Одяг та взуття шили самі. У другій половині ХІХ ст. народні тканини поступово замінила фабрична продукція, хоч форма одягу зберегла народні традиції.
Жіночий одяг: снідні сорочки, спідниці (кабати), фартушки (запаски), камізельки (лайбики), корсети (горсети), кожушки, хустки (казьмирки, баранкова) та взуття – керпці, черевики (руминки).
Чоловічий одяг: сорочка (кошеля), літні штани (сподні), камізелька (лейбик), сердак, гунька та взуття – керпці, чоботи (скірні).
Доповнює експозицію колекція ляльок в національному одязі, виготовлена Іреною Омельченко – Криницькою.
В цьому ж залі на комоді – вироби з лози, музичні інструменти, жіночі сумочки.
В критому стелажі – колекція старовинних та сучасних грошей, жіночі прикраси, саморобні гаманці, чоловічі бритви та інші.
У ткацькій кімнаті (сьомий експозиційний зал) зібрані знаряддя обробки вовни, льону, коноплі: ткацький верстат. Прядки, кужелі, веретена, мотовила, чесальниці, зразки пряжі та домотканого полотна.
В останньому, восьмому, експозиційному залі показані інструменти і предмети домашнього побуту: колекція старовинних годинників, столярні, слюсарні, сількогосподарське знаряддя.
Музей розширив свої зали величавими дерев’яними будиночками, які нагадують нашим батькам рідний край і їх домівку.
У першому експозиційному будиночку під назвою «Лемківська світлиця зібрано такі експонати як: старовині ікони XIX – XX століття, вишиті рушники, сорочки, плахти, церковні фани, обруси, священні ризи які були поофірувані із церков Монастириського району. Стародруки, престол, дзвіночки, стародавній хрест, підсвічники, салфетки, лампадки.
«Лемківська світлиця»
Вишивка – це той пласт духовно-мистецької культури українського народу, для дослідження якого важлива взаємоузгодженість відомостей із суміжних галузей наук та професійно-творчий досвід праці її творців.
Витоки, природа її діяльності ідуть від батьківського-материнського роду, народної науки жити згідно християнської моралі, невтомно працювати, від незрадливої цілющої любові до Батьківщини, до ідеалу краси – народної вишивки.
Церковна вишивка подарована громадами району
У другому будиночку «Лемківській столярній» зібрано такі експонати, як: інструменти столяра, станок, верстат. У будинку також є ліжко, стіл, прялка, бамбетлі, де і жила і одночасно працювала сім’я столяра.
«Столярна майстерня»
З найдавніших часів деревина на Лемківщині була важливим природнім матеріалом для господарювання. Її таємниці (фізичні й декоративні властивості) чоловіки освоювали з юнацького віку, допомагаючи старшим у заготівлі лісу, зведенні споруд, виготовленні побутового начиння тощо. Лемківські майстри добре володіли майже всіма технологіями деревообробництва: теслярством, столярством, бондарством, різьбленням, рідше — токарством. Вони могли працювати осібно, родинами або об'єднуватися в "гурти", товариства, цехи. Секрети обробки деревини переходили з покоління у покоління. Водночас передавалася і художня традиція ремесла, закладена в узагальнені стереотипи виробів.
«інструменти столяра та глиняний посуд»
Лемківські дерев'яні вироби минулих століть, як відомо, зручні в користуванні, міцні, в міру прикрашені, їх іноді важко відрізнити від аналогічних бойківських предметів — настільки близькі їх декоративні засади.
«дерев’яний верстат»
У третьому експозиційному будиночку - «Будинка гончара», знаходиться гончарна піч, гончарний круг, знаряддя гончаря і вжитковий посуд, а також виставка гончарних виробів подарованих музею від Олі Кузневич.
«Гончарна майстерня»
На сьогодні з усіх осередків тільки в селі Гончарівка Монастириського району ще зберігся гончарний промисел, яким у 80-х роках ХХ століття займалося 15 родин, а тепер 4 родини.
І досі гончарі пам`ятають односельців які займалися цією важливою справою. Тож не рідко тут поза господрськими будівлями видніються гончарні печі, що залишаються від батьків. Тепер гончарюють лише родини Вдовинів Віктора та Івана, Вдовина Івана.
Бойко Іван Михайлович передавав своє ремесло синам, а ті також передають знання дітям. Із покоління в покоління передається вміння робити макітри, вазони, горщики з покришкою, свічники, миски, мисички, копилки. Йдеться про не просте повторювання одних і тих самих форм, а глибоко духовний зміст, що виявляється у цих формах.
Характер гончарних виробів передбачає наявність широкорозвинутої художньої системи, в основі якої лежить декоративність. Показово, що посуд цього осередку не набув із часом істотних змін, доповнень (додались тільки горщики на «чинахи») і передусім це стосується певної консервації форми, які ніколи не мали малозначущих, другорядних елементів, донесли через століття реліктовий первень виробів. Макітри відзначаються високою якістю, мають міцний черепок і різну місткість.
У наступному будиночку, який отримав назву «кравецький» знаходяться такі експонати: комод, лави, стіл, шафа, ліжко, підвісна колиска, стіл, лавка, швейна машинка, образи, куферки, вішалка, карта, на даний час також тут виставлена виставка ляльок у лемківському строї відомої майстрині – кравчині Ірени Криницької, яка вклала в них свої спогади і душу про одяг рідного краю.
«Будинок кравчині»
Справа кравчині потребує великої відповідальності і вміння правильно виконати роботу по викрою і пошиттю одягу, а ляльковий одяг потребує ще більше часу, щоб його виготовити, отже кравці — це фахівці, які можуть виконати технологічну обробку будь-якого, навіть найскладнішого, вузла одягу і зібрати всі його деталі в готовий виріб.
Колекція ляльок Ірени Криницької
Поруч з будинком кравчині розміщений будиночок під назвою «Садиба Лемківського газди» .
«Садиба»
Де гордовитий господар, спершись на віз, лине думками на рідну Лемківщину. Величаво милує око відвідувачів наша садиба (Вілля), яка відроджена з країв рідної Криниці - величавого курортного містечка, в якому родився наш художник Никифор Дровняк і інші величаві люди - вихідці з того мальовничого куточка, і тому ми посвятили виставковий зал нашим художникам (картинна галерея).
Крім будиночків тут також є капличка, дзвіниця і криниця, побудовані за ініціативи о. Дуди при підтримці Івана Гути – героя України..
Капличка Різдва Івана Хрестителя - це те місце де щорічно служать службу божу наші отці під час Ватри.
Капличка «Різдва Івана Хрестителя»
Наша капличка нагадує частинку нашого величавого храму з Лемківщини.
Дзвіниця наче тулиться до каплички, де дзвін величаво скликає на службу кожної неділі фестивальних днів, а молоді пари радісно дзвонять у дзвін щастя в день свого весілля.
Дзвіниця
Криниця збудована в стилі лемківського комплексу – яка напуває своїми цілющими водами з 20-ти метрової глибини наших славних земляків, де щорічно освячується вода нашим владикою Григораком, о. Дудою і ін. Священиками.
Криниця
То ж запрошуємо відвідати наш «Музейний комплекс «Лемківське село», ознайомитися з унікальними експонатами, послухати лемківські співанки та почитати лемківські часописи. Кожного дня музейні працівники в очікуванні зустрічей з новими відвідувачами, яким завжди раді.
Наша адреса: м. Монастириська, вул. Т. Шевченка, 59а
Тел.0355521199 email:monmuzej@ukr.net
