Підготовка до Різдвяних свят на Лемківщині починалася від «Введення» (4 грудня, це свято замикає осінній сезон і починає зимовий). З цього дня починає спочивати земля, яку не можна рухати аж до Благовіщення. Матеріал підготовлено працівниками музейного комплексу "Лемківське село".
Перед день Різдва на Лемківщині називають "Велия" (велія, вілія, багат кутя, коляда). У деяких селах (переважно центральної Лемківщини) називається Святий вечір. Святвечірній день вважався будним днем і був найбільше завантажений працею. Люди вставали якнайраніше. Вірили, хто скорше встане, тому цілий рік добре буде вестися. Кожен старався найперше запалити в печі, бо було повір'я, що з котрого комина дим вийде найперше, той господар найперше обробить поле. Кожен уважав, щоб не забути виконати якоїсь обітниці, що в наступному році могло б відбитись на долі людини, усієї родини чи цілого господарства. Діти мали бути слухняними, а старші не сварились і старались акуратно виконувати домашні роботи, щоб так само велося їм цілий наступний рік. Слідкували, аби нічого чужого не було на подвір'ї і щоби все, що сусіди позичили, було повернуте.
Посеред хати вішали павука із соломи. Солома свіжа, лискуча, в місцях з'єднань прикрашена маленькими квіточками з "гофрованого" кольорового паперу. Як вказує дослідник-аматор народного мистецтва із Нижанкович (Львівська обл.) В. Шагала, бувало, що ті павуки робили із тонких дерев'яних прутиків чи дроту. Солом'яний павук дідух, а пізніше, і ялинка – символи й атрибути Різдва, безцінна пам'ятка про подію, що відтворюють той далекий час.
У цей день нічого не їли до вечора поки не з'явиться перша зоря на небі (вірили, що саме в цей час народився Ісус Христос). Лише малим дітям дозволялось трохи їсти, і то переважно печену картоплю (від вареного, мовляв, хто їсть на Велію, викидаються на шкірі чиряки й струпи). Дорослі стежили, щоб діти не заглядали в горшки, де була зготовлена страва до Святої вечері. Бо якби дитина звідти щось витягла, "вовк літом крав би вівці".
З кожної хати хтось спішив до церковці, "бо така єст традиція, же в тот ден правиться Служба Божа о здрав'я вшитких вірних". По Службі Божій кажда родина отримує свою просфорку. У східних лемківських селах, що знаходились межи польськими або змішаних польсько-українських, у греко-католицьких церквах не давали просфорок, а "оплатки", за римо-католицьким обрядом.
Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили.
На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом-книшем. З плином часу на Лемківщини сіно почали ставити під ялинку. При цьому господиня наслідувала квоктання курей - це мало забезпечити їх високу несучість наступного року, та щоб були квочки для висиджування ціплят. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння.
Ґаздиням треба було наготувати їжі на всі свята, бо під час свят не можна. Кожну страву готували в окремому глиняному глечику. Допомагали жінкам коло кухні і діти. Ґазди порались на обійсті: різали січку, кололи дрова, носили воду. Подекуди, аби коні були здорові, ґазди запрягали їх в той день і їхали в ліс по дрова. Тут не так розходилося, щоб привезти дров (адже їх заготовляли далеко заздалегідь), як сам виїзд кіньми. Те саме стосувалось і першого запрягу та об`їзду молодого коня - на Велію, щоб кінь був здоровий.
Ґазди – пасічники наділяли медом усіх родичів і сусідів та добрих приятелів, щоб усім солодко було як на свята, так і впродовж наступного року.
Святкові страви
Кількість страв на Лемківщині становила магічне число 7, 9 чи 12, але переважно готують 12 страв. Готували такі страви: хліб, часник, сіль, гриби, біб, квасоля, горох, вареники, бобальки, картопля, капуста, киселиця, риба, узвар – "юха", буряковий борщ, пампушки, капустяні пироги, пекли голубці (лемківські "миґдалі"), "клюски", риба. Всі страви були пісні, замащені тільки лляною олією, підсмаженою з цибулею. На Східній Лемківщині готували усі каші: перлову, гречану, рисову, ячмінну з сушеними яблуками і сливками, квасолю з сушеними сливками, вареники, галушки, горох, голубці і гриби. На Лемківщині давніше куті не було взагалі, бо пшениці в горах не сіяли. Натомість варили кашу з ячменю (пенцак), який родив добре. Звичай готувати пшеничну кутю лемки запозичили від священиків та вчителів – вихідців зі Східної Галичини. Переважно кутю заправляли медом, горіхами, а потім почали добавляти ще й мак, а в багатьох селах подавали без домішок маку, а тільки з медом. Серед страв на Святий вечір обов'зково був ритуальний хліб. У різних місцевостях Лемківщини він називався по-різному: "крачун", "крайчун", "струцля", "калач", "просто хліб". Мав різні форми і випікався з зерна різних збіж: вівса, ячменю, жита, пшениці. Пекли також хліб без дріжджів для споживання при Вечері (їли його з часником та медом) та для худоби. Хліб лежав на столі на білому обрусі упродовж усіх Різдвяних свят аж до Водосвяття як символ торжества Різдва.
Звичайно, мусіли бути і хліби на усі три дні свят, а також солодке печиво: пироги з сиром, усілякою садовиною, але їли їх на Святий вечір уже по півночі, як наступило Різдво.
На Пряшівщині разом із "карачуном" пекли ще й менші хлібини - "підпалки", посипані маком. Їх давали їсти худобі, коли її продавали, аби за неї одержати стільки грошей, як на хлібові - "підпалці"було маку.
Цікавою традицією лемківського Різдва було вимітання хати. Це було завершальною роботою перед Святою вечерею. Робила це, здебільшого, найстарша жінка в сім’ї, найчастіше бабуся або ж дівчина.
Після того, як всі помилися, а на небі появилась перша зірка, ґазда брав приготовлений хліб з часником і йшов до стайні годувати худібку і кликати її на коляду. Худобу обсипали маком, обкурювали зіллям, щоб відьми до неї не приступили. Одну буханку хліба розрізали на стільки частин, скільки було штук худоби, впихали в кожну частинку зубчик часнику, посипали сіллю і тим годували. Було прийнято перед початком Святої вечері підживляти бджіл медовою ситою.
Значущим на Лемківщині було внесення до хати дідуха. Широко побутував звичай ставити сніп із жита, пшениці, або вівса (дідух колідник, коляду) на покуттю. Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному сезоні.
Раніше його заготовляли влітку на початку жнив. У деяких місцевостях його називали просто "сніп" або "новорічним полазником". Цей сніп символізував достаток хліба і паші аж до нового врожаю. Рано на Новий рік тим снопом кормили коней, корів, телят, свиней та овець. Часом сніп розстеляли на краю стола.
Майже повсюдно на Лемківщині на столі розстеляли сіно, по кутах якого клали часник як оберіг від "усього злого", посередині сипали в сіно яре зерно, щоб добре родило.
Коли вже вечеря приготовлена, хата заметена, тоді вся челядь йшла на потік митися (щоби всі хвороби попливли з водою). У хаті залишалась лише господиня. Воді в цей вечір приписували чудодійну оздоровчу силу, а тому, не зважаючи на крижаний холод, усі старанно умивалися, мили руки, ноги, лице. Обов'язковим моментом було те, що усі члени родини, після миття на річці, приходили до хати і вдягали нову (чисту) одежу.
Свята вечеря
Як тільки смеркало і з’являлась перша зірка – починався Святий вечір. Коли світлиця приготовлена до Святої вечері, тоді господиня кладе на стіл велику булку, білий і чорний хліб, на тарілочці вінок часнику, на другій – ритуальний хліб. На чорному хлібі запалювали воскову свічку. Подекуди свічку застромляють в горнятко зі збіжжям, яке весною вимішують з посівним зерном, щоб добрий урожай був у новому році. Перед Вечерею господар курив ладаном у хаті й читав молитву,щоб відвернути злі сили. По молитві сідають до столу. Голова сім’ї перекроює ритуальний хліб на стільки частин, скільки в хаті осіб і дає кожному по кусочку, а тоді благословить. Потім накладають одну страву за другою в окремій мисці.
Майже по всій Лемківщині побутував звичай запрошувати на Святий вечір жебрака або когось іншого подорожнього, щоб добре велося в господарстві, щоб мати щастя в родині на наступний рік. Однак не можна було нікому з чужих приходити до хати під час самої Святої вечері, бо це віщувало нещастя. По всій Лемківщині за столом залишали одне вільне місце для тієї особи, яка померла минулого року, щоб душа прийшла на Вечерю, а також залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося гріхом).
По закінченні Святої вечері господар підводився з – за столу, за ним уся сім’я, усі хрестилися, голосно молилися, і господар дякував Богові за Святу вечерю, за прожитий рік і прохав благословення на наступний рік. До закінчення трапези заборонялося вставати з – за столу, особливо виходити з хати, щоб не впустити не добру силу.
До родичів посилали дітей із святковими стравами. Приймючи їх,господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.
Вважалося що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік.
На закінчення Святої Вечері колядували у родинному колі. Спочатку "Бог предвічний", а потім інші коляди. Колядували цілий вечір. Пізніше, зробивши порядок, можна було бігти хлопцям до хлопців чи дівчатам до дівчат. Хлопці – кавалєри йшли до дівчат "на горіхи". На ту потребу дівчата з осені старанно готувались, до частування хлопців лісковими горіхами було дуже радісною, щирою і задушевною подією. Лунали жарти, коляди, а також молодь ворожила. Батьки розказували дітям різні перекази, оповідання, легенди, казки, пов'язані із цим величним святом – Різдвом Христовим. У деякій частині Лемківщини під ранок на Різдво малі хлопці, звані полазниками ходили од хижи до хижи віншувати:
Вінчую-вінчую на щестя, на здравля на то Боже народження.
Же би сте били щасливи, весели,як в небі ангели,
Же би Вам ся родило жито пшениця,
і всяка пашниця, коноплі до стелі, льон по коліна.
Же би Вас хрещених нігде голова не боліла.
Христос ся рождає!!!!!
Полазники бажали господарям усього найкращого: славили господарів, бажали їм здоров'я, щастя, щедрого врожаю, достатку, за що отримували певну винагороду.
Перший день Різдва повинен був проходити у домашньому затишку. У гості не можна було ходити і нічого не можна було робити. Вдосвіта на Лемківщині ходили полазники – один чи декілька хлопців, на шнурку через плече із торбиною "зі згрібного" полотна. Перший, хто зайде до хати після Святого вечора, називається "полазник" або "полажайник". Все щастя впродовж року приписується йому. Якщо рік був щасливий, то наступного року його вже запрошували спеціально. Суть вірування полягала в тому, що селяни турбувались, щоб першим "полазником" його оселі був молодий, добрий, щасливий чоловік. У деяких селах "на Різдво першми полазником був жид" (перед тим його газда запрошував і, звичайно, віддячував) - щоб торгівля в газдівстві добре велася.
Щоби хтось випадково не зайшов до хати, особливо жінка, до хати приводили свого полазника – коня, теля, вівцю когута, пса та ін. Їх пригощали тими стравами, що вже були виставлені на святковому столі, годували сіном чи отавою з різдвяного столу, потім відводили до стайні, і аж тоді самі розпочинали Святвечірню трапезу. Отож, лемки вірили, що коли в хаті побуває "свій" полазник, тоді вже родині не загрожувало ніяке нещастя.
Зразу по Святій вечері село вибухало від співів, що неслися то від одних, то від інших колядників (звіздарів). Групи хлопців йшли колядувати з одного кінця села до іншого. Починали колядувати від священика і не пропускали жодної хати. Крім дітей та молоді ходили колядувати старші ґазди на церкву чи якусь іншу потребу села. Колядникам люди гроші давали дуже рідко, переважно дітям гостинці, а вже старшим ґаздам – зерно.
На другий і третій дні свят ходили в гості. Частувалися і частували усіх, хто тільки приходив. В ті дні ходили по хатах цигани. Їх частували горілкою та солодким печивом.
У переважній більшості лемківських сіл солому, якою застелювали долівку, тримали в хаті тільки через Різдвяні свята – три дні. Цей день, коли виносили солому, називався "вимітаний". Раненько солому виносили з хати і, переважно, спалювали на городі, в саду або у полі. Після того, як хтось із дорослих виніс солому з хати (це робили тільки вдосвіта), дівчина мусила швиденько позамітати, щоб її не застали "на смітті" хлопці. Хлопці зранку ходили туди, де жили дівчата, і, якщо застали незаметену, то самі "замітали їм хату" – в'язали з соломи в'язку і чіпляли на гребінь стріхи. Це викликало в селі кпини "з дівки в неметеній хаті". Потім вони цю в'язку самі і знімали, правда, за палюнку.
У с.Чорноріки солому виносили з хати вдосвіта з хати вдосвіта на Йордань, перед тим, як іти на Водохрестя. Брали частину тієї соломи обв’язували фруктові дерева, щоб добре родили.
Отже ми бачимо, що "вимітаний день" не те, що в кожному регіоні Лемківщини, а й у кожному селі припадав на різний час і характеризувався різними дійствами. Однак скрізь це дійство символізувало вступ у наступний, новий рік без сміття, старих гріхів (все спалювало вогонь) і без будь –якої нечистоти (все сміття вимітали і виносили з хати).
У с. Ратнавицях на другий та третій дні свят ходили по хатах цигани. Їх частували горілкою та солодким печивом, яке досить цікаво споживали: "солодкі пироги їли, макаючи у розтопленому маслі. Масло розливали у мисочки і кожен тримав свою під бородою, щоб не капало. Ті пироги у тому розтопленому маслі були дуже смачні".
У весь час з того моменту, як на Велію запалилася Різдвяна свічка люди віталися "Христос рождається", у відповідь звучало "Славіте його". Таке привітання було аж до Стрітеня Господнього.
Матеріал підготовлено працівниками музейного комплексу "Лемківське село"
